шаблоны joomla сайт визитка
Скачать Joomla 3 шаблоны бесплатно

Наша Заступниця і Покровителька

Мало хто знає, що колись у Дублянах жив лікар Гроховальський і сталася дивна пригода. Одного погідного дня лікар із родиною вирушив у Львів власним автомобілем, та біля узлісся "Малиняка" авто перевернулося...

На очах у багатьох сталося чудо: вся родина залишилася живою і неушкодженою... Вони перехрестились і Богу помолились...А незабаром на цьому місці в знак вдячності Божій Матері за врятоване життя коштом родини Гроховальських поставили статую Божої Матері. Це місце мешканці Дублян старанно доглядали, при­бирали квітами, молились Богу, а йдучи біля фігури, - хрестились і шапки здіймали...

Та час повоєнних лихоліть нещадно зруйнував статую. З тих пір почастішали тут катастрофи та нещасні випадки, внаслідок яких гинуло багато людей. Всі розуміли, що то є гнів Божий за знищену святиню. І останнім часом, коли відновили скульптурне зображення Матері Божої з написом "Заступнице всіх християн, молися за нас. 1990 р", аварії припинилися.


Джерело: Літературно-мистецький альманах «Витоки», м.Дубляни. Видавництво «Край», 2002р.

Чарівна панна Баумель

Нижче від господарських будівель, у дендропарку колись шуміли хвилями водограї - п'ять чи шість озер - чистих, прозорих: було видно, як плавають рибки. На одному з них досі видніється острівець у формі серця. А перейти на острівець можна було лише по хиткому підвісному місточку. Усі озерця і дендропарк були старанно доглянуті і тому, хто тут бував, здавалося, що потрапив у райський куточок на землі.

На острівці-сердечку щовечора очікувала свого Коханого чарів­на дівчина Вероніка, на прізвище Баумель. Коханий пообіцяв, що прийде "завтра", і не прийшов ні завтра, ні післязавтра, і так протягом сімдесяти років... а дівчина все чекала і чекала Його ... Єдиного ... щовечора взимку, влітку, весною, восени - повсякчас...

Чекає й досі, бо ЇЇ могила на дублянському кладовищі (стара польська частина) як на диво збереглася в прекрасному стані, тоді як всі навколишні - зруйновані часом, а також немилосердними мародерами.

На могилі чарівної дівчини - панни Баумель - щорічно першого листопада "на задушки", розповідають, запалювався вогник, хоч там були непрохідні зарості колючих кущів. Студенти п'ятдесятих років ходили подивитись - переконатись, чи справді світиться вогник панни Баумель. І він горів-палахкотів і надалі палахкотить щороку першого листопада. Вона і досі чекає свого Коханого...

У наше сьогодення свічковим вогнем нікого на могилах цвинтаря не здивуєш, а в 1950-1960 роках це було диво!


Джерело: Літературно-мистецький альманах «Витоки», м.Дубляни. Видавництво «Край», 2002р.

Пагорбок любові

 Студент Тадеуш Редих, син багатого урядовця щиро покохав українську дівчину Ганнусю - дочку багатодітного священика з-під Холма. З перших днів і до четвертого курсу навчання в Академії рільництва вони були нерозлучними: разом виконували науково-дослідну роботу. Сталося так, що Ганнуся вже чекала дитину, а ні її батьки, ні родина Тадеуша про шлюб і слухати не хотіли. На перешкоді була віра (він - католик, вона - православна) і те, що коханий із багатих, а вона - без посагу. Палко закохані не знали, як бути далі, журилися через безвихідь.

Одного літнього дня, повертаючись з практики, з поля, вони присіли відпочити під улюбленою сосною, притулившись до її стовбура... і згоріли. Люди стверджували, що була короткочасна гроза, і кульова блискавка, миттєво обпаливши стовбур дерева, спалила їх. Тіла їхні були немовби живі, але варто було доторкнутись до них, як вони вмить перетворились у сірий попіл.

Небо поєднало їх долі, Небо освятило їх любов та шлюб, а для нас на землі залишило легенду.

Студентська громада насипала над їхнім прахом високу могилу. Землю носили в шапках, долонях, у фартухах. Оплакували їх і дів­чата, і хлопці. Після насипання пагорба верхівку сосни зрізали на рівні насипаної землі. Обсадили пагорб квітами, гарно впорядкували дорогу. Неподалік дзюркотів потічок із джерела, у наш час - заму­лений і пересохлий.

Сосни - посестри тої, яка була свідком кохання Тадеуша і Ганнусі, ростуть неподалік від "пагорбка любові" й досі. А вершину гори у вісімдесятих роках знесла військова кафедра, яка обладнала там "спостережний пункт". Неподалік розмістились новобудови. "Пагор­бок любові", де закохані більше як півстоліття тому давали клятву вірності одне одному, у наші дні занедбаний. Унікальну місцевість не завадило б упорядкувати, щоб оживити легенду.


Джерело: Літературно-мистецький альманах «Витоки», м.Дубляни. Видавництво «Край», 2002р.

Легенда про жидівську корчму

При самому в’їзді в Дубляни, в ліску, який називається Малиняк, стояла жидівська корчма, з якої завше долинали голосні крики, регіт, п’яні співи. Біля корчми і вдень і вночі можна було побачити сільські хури, господарі яких бездумно пропивали свої зарібки та майно. І гулялося там і в свята, і в будні, і в пости малі та великі. Але раз на раз не приходиться: і якось у Великодню п’ятницю під час неймовірно гучної забави корчма запалася під землю.

Раз на рік у Великодню п’ятницю лунають з-під землі зойки і ридання горопашних грішників. І коли б хтось виявив бажання їм помогти, то мусив би прислухатися до їхніх криків, бо ж вони тоді промовляють свої імена. І якщо за їхній упокій помолитися та свічку поставити, душі їхні будуть вибавлені з мук.


Легенда від Юрія Винничука

Легенда про Божу Матір

На закруті біля сільськогосподарського університету колись давно стояла фігура Божої Матері. Після війни в 50-х роках вона була знищена. Відтоді на цьому місці стали траплятися автомобільні аварії та нещасні випадки, гинуло багато людей. І всі розуміли, що то є кара за знищену фігуру. І тільки останнім часом, коли відновили каплицю, аварії припинилися.


Легенда від Юрія Винничука

Легенда про закохану дівчину

Жила собі в Дублянах дівчина, котра думала, що не зустріне ніколи такого хлопця, в якого варто було б закохатися, і тому дуже гонорувалася. Всіх, хто до неї залицявся, відбувала кпинами і насмішками. Так за нею і ходила лиха слава норовистої злючки.

Та минув час і найшла коса на камінь – дівчина закохалася в гарного парубка, але той навіть уваги на неї не звертав, бо кохав іншу. Коли одного разу він прилюдно пожартував над її почуттями, дівчину охопила така розпука, що вона кинулася в озеро і втопилася. Відтоді не було року, аби топельниця не забрала до себе одного хлопця. Коли мешканці помітили це, то розрили озеро, щоб там ніхто не купався.

Минули роки, поступово усі забули про топельницю та відновили озеро. Як тільки це сталося, дух ображеної дівчини знову об’явився і знову кожного року топиться в озері якийсь хлопець. То потопельниця збирає своє зловісне жниво.


Легенда від Юрія Винничука

Дублянська пані

Колись давно жила в Дублянах заміжна поміщиця, котра мала великий маєток, сад та озеро. Поміщиця була залюблена в свій сад і берегла його, як зіницю ока. Озеро в неї було таке чисте, що плесо вражало своєю блакиттю, в якій відбивалося небо. Поміж білих хмаринок пропливали лебеді. Поміщиця любила й сама прогулюватися човном по озері, і тоді лебеді підпливали до неї і брали їжу з рук.

На схилі віку вона подарувала свій маєток дублянській рільничій школі і попросила, щоб по смерті її поховали в саду за будинком. У саду, який тепер називається ботанічним, досі зберігся нагробок з дуже пошкодженим написом.
Кажуть, що й по смерти поміщиця пильнує свій сад й озеро, і коли їй видається, що їх занедбали, то дуже гнівається. Тоді плесо озера навіть у погідний день вкривається брижами, листя дерев тривожно тріпоче і шелестить. Інколи вдавалося побачити її постать у білій сукні, вона швидко рухалася поміж дерев і зникала без сліду.

Легенда від Юрія Винничука


 Також читайте історичний факт про Надмогильну плиту пані ЛЬОДИНСЬКІЙ в ботанічному саду у Дублянах


 

Увійдіть за допомогою соціальних сіток:

або ввівши ваш логін і пароль, якщо ви реєструвалися безпосередньо на цьому сайті: